Бізнес, який змінює світ на краще!
Вхід
ПублікаціїДіяльністьІнвесторамСтартапамКомпаніяПерсональні сервіси
Про авторів
Ольга Козляковська
Керівник юридичного відділу ILand Mgt
17 липня 2014  ▪  Ольга Козляковська
Інвестиційна політика держави в Україні
Історія формування

На цей час, як й завжди на протязі всієї історії розвитку вітчизняної економіки, важливим чинником розвитку ринкових відносин в Україні є залучення іноземних інвестицій, за допомогою яких українська економіка одержить не лише капітал, але і нову організацію виробництва, досвід управління, нові технології, розвинений менеджмент, гідні умови праці.

Але інвестиційна привабливість України сьогодні є не безспірною. З одного боку, як об'єкт інвестицій Україна є привабливою для іноземних інвесторів, оскільки наразі має величезне піднесення, зумовлене подіями останнього півріччя, змінами у розстановці політичних сил, які мають привести Україну до реальних змін в бік формування європейської країни з європейським рівнем економіки та з європейським – замість нігерійського - рівнем корумпованості чиновників та власних структур. Крім того, інвестиційна привабливість України завжди була обумовлена розгалуженим ринком, наявністю кваліфікованої і порівняно дешевої робочої сили, величезним багажем науково-технічних знань, виробничими потужностями, які не використовувались та не використовуються, або не повністю використовуються, запасами окремих природних ресурсів. З іншого боку – наявність ризиків, пов’язаних із нестабільністю ситуації в країні, знекровленої інтервенцією та боротьбою за свої природні права бути єдиною країною з єдиним народом, бути дійсно незалежною, фактично відрізаної від звичайних джерел енергії, - що, зазвичай, знижує інвестиційну привабливість для іноземних інвесторів.

Звичайно, кожна держава, яка зацікавлена у залученні іноземних інвестицій в національну економіку, - а Україна в цьому, безперечно, зацікавлена, прагне створити найбільш сприятливі умови для здійснення інвестиційної діяльності. Вказане досягається, не в останню чергу, за допомогою встановлення такого правового режиму іноземних інвестицій, що визначає основу діяльності іноземних підприємців в умовах національної економіки, який дозволяє забезпечити комфортні умови для розвитку бізнесу.

У свою чергу, правовий статус іноземного інвестора обумовлює вразливість такого інвестора, який здійснює підприємницьку діяльність на території іншої держави і підкоряється її юрисдикції. Зважаючи на ризики іноземного інвестора завданням інвестиційного законодавства взагалі та вітчизняного – зокрема - є встановлення чітких і прозорих правил, які визначатимуть механізм допуску іноземного інвестора в національну економіку, організаційно-правові форм здійснення інвестицій, а також надання гарантій захисту іноземній власності. Враховуючи складність та неефективність правових норм, в том числі, податкових, що регулюють комерційну діяльність для резидентів, та прирівняння чинним українським законодавством іноземного інвестора в більшості податкових та інших важливих для функціонування бізнесу питань до вітчизняного підприємця, реформування та розвиток інвестиційного законодавства має бути частиною та логічним наслідком зміни всієї системи регулювання державою бізнесу в Україні, зміни її з недружнього до бізнесу фіскально-карательного та системно корумпованого інституту на ефективний механізм забезпечення інтересів розвитку держави через успішний розвиток її окремих громадян, підприємств, бізнесу, галузей економіки.

Якщо ж звернутись до історичного досвіду у цій сфері, то звертає на себе увагу, що розвиток правового регулювання іноземних інвестицій в Україні був зумовлений її історичним перебуванням у складі Російської імперії та Радянського Союзу.

Іноземні інвестиції, у сучасному їх розумінні, з'явилися у господарській сфері України у середині XIX століття. Передумовою їх появи стало реформування відносин власності, у зв'язку з відміною у 1861 році кріпосного права. Проте, ще до 1877 року економіка Російської імперії не мала істотного впливу на загальносвітові інвестиційні процеси, а експортно-імпортні операції для України були маловідомими явищем. Ситуація змінилася в кінці XIX століття. На той момент Російська імперія перетворилася на країну, яка одна з перших у світі змогла використовувати переваги вкладення іноземних капіталів для свого економічного розвитку. З 1895 року на території України щорічно відкривалося декілька десятків промислових підприємств з іноземною участю. Найвідомішим з них було франко-бельгійське товариство, яке здійснило будівництво трамвайних ліній у Москві, Києві, Одесі. До 1900 року вугільну промисловість в Україні контролювали близько 20 сумісних акціонерних суспільств, 94% акцій в яких належали французьким і бельгійським інвесторам. У 80-х роках ХIX століття з будівництвом залізниць в Україні почався так званий «металургійний бум». Західні інвестори, у першу чергу французи до 1914 року вклали в металургію України понад 180 млн. крб., які були направлені на споруду найсучасніших і могутніх металургійних заводів в світі.

Загальним підсумком залучення іноземних інвестицій було те, що перед першою світовою війною ввезення сировини і напівфабрикатів до України у 4 рази перевищував вивезення. Експортувалася, наприклад, не нафта, а продукти її переробки, при цьому в об'ємах, які не знаходили збуту на українському ринку. Показовим прикладом у зв'язку з цим також є і те, що за даними на червень 1913 року, з 19 найбільших банків Російської імперії 11 були засновані фактично на іноземному капіталі.

Природно, що розвиток інвестиційних відносин у дореволюційній Україні відбувалося в рамках системи правових норм, які регулювали дану діяльність. Цікавим в зв'язку з цим є позиція імперського законодавця того періоду щодо визначення правового статусу іноземного інвестора, що працює в умовах вітчизняної економіки.

До 1861 року іноземні піддані для ведення промислу в Російській Імперії повинні були записуватися в спеціальний реєстр «іноземних гостей в Росії». З метою захисту інтересів вітчизняних купців законодавство містило цілу низку обмежень для іноземців. Ці обмеження формально були зняті в 1863 і 1865 роках, коли були прийняті закони, що зрівняли у правах російських і іноземних підданих, але принцип рівності дотримувався далеко не завжди. Так, щодо російських і іноземних підданих встановлювалися рівні умови у сфері гірничих, золотих і нафтових промислів, водночас існували обмеження участі іноземців у капіталах пароплавних компаній. Зокрема, власниками іменних акцій акціонерних товариств і пароплавних компаній могли бути лише піддані Російської імперії. Окрім того, згідно з підписаним Росією угодам з іншими країнами про взаємне визнання акціонерних товариств (за період з 1863 року по 1904 рік Росія підписала угоди з 10 державами – Францією, Бельгією, Німеччиною, США, Великобританіє і іншими), іноземним компаніям для здійснення підприємницької діяльності на території Російської імперії необхідно було одержати дозвіл російського уряду[1].

Наведені приклади правового регулювання є першими віхами спеціального нормативного регулювання, яке надає іноземним інвестиціям особливого правового статусу в правовому обороті. Встановлюючи обмеження на участь іноземного капіталу на національному рівні і в зовнішньополітичній діяльності, держава починає розвивати окрему галузь вітчизняного законодавства – законодавство про іноземні інвестиції.

Істотне скорочення інвестиційних потоків відбулося в Україні після закінчення першої світової війни і соціалістичної революції в 1917 року. Згідно з першими радянськими декретами в країні відбулося анулювання всіх іноземних позик. З націоналізацією транспорту були анулюванні всі іноземні капітали, вкладені у залізничне господарство, переважна кількість банків і промислових підприємств також перейшли до державної власності.

Проте повної відмови від економічних взаємин з іноземними державами не відбулося унаслідок розуміння новою владою неможливості відновлення післявоєнного народного господарства без залучення зарубіжного капіталу.

Зокрема, багато уваги приділялось концесіям і змішаним товариствам як формам залучення іноземного капіталу. Багато концесійних угод було підписано з компаніями Німеччини, Англії, США, Франції і деяких інших країн.

Правові основи концесійної політики були сформульовані в 1918 році в перших документах уряду Радянської республіки. Цими документами передбачалося, що: концесіонер повинен був дотримуватися радянського законодавства; концесіонер повинен був продавати частину виробленої ним продукції уряду РФСР за ринковими цінами; іноземний капітал міг залучатися для організації державних підприємств в Росії з наданням йому у вигляді компенсації права на оренду невикористаних природних багатств, з наданням йому гарантій виплати відсотків на витрачений капітал і певних пільг; за Радянським урядом залишалося право участі у доходах і викупі підприємств по закінченні визначеного терміну[2].

Пізніше ці положення увійшли до декрету РНК РРФСР “Загальні економічні і юридичні умови концесій” від 23.11.1920 року.

Поруч з розвитком нормативної бази усфері іноземного інвестування, була проведена певна робота зі створення органів державного регулювання інвестиційної діяльності. Так, у 1922 році були створені Концесійний комітет при Держплані РРФСР і Комісія по змішаним товариствам при Раді праці та оборони. У 1923 році їх було об’єднано в Головний концесійний комітет при Раді Народних Комісарів СРСР. Концесійні комісії було також створено при раднаркомах союзних республік, а також при ряді наркоматів.

Політика залучення іноземного капіталу в той період передбачала разом із концесіями створення змішаних товариств за участю іноземних компаній, насамперед торгових, а також продажі іноземцям акцій підприємств при збереженні за державою контролю за цими підприємствами.

Україна отримала законодавство про інвестиційну діяльність та про іноземні інвестиції в порядку правонаступництва країн від радянського режиму перебудови, коли після довгої перерви комерційне, а також іноземне інвестування було дозволено.

Після проголошення у 1990 році державного суверенітету, Україна взяла курс на розробку власної інвестиційної політики. Закон України «Про економічну самостійність Української РСР» ґрунтуючись на положеннях Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року, гарантував рівні можливості для розвитку усіх форм підприємницької діяльності і свободу у виборі методів господарювання і напрямів здійснення інвестицій. Відповідно до закону, Українська РСР набувала права самостійно організовувати інвестиційну діяльність на своїй території.

Правове регулювання засад інвестиційної діяльності в Україні здійснюється Законом України «Про інвестиційну діяльність». Він визначає основні принципи інвестиційної політики, визначає об’єкти та суб’єкти інвестиційної діяльності, встановлює гарантії інвестиційної діяльності в Україні загалом. Окрім цього, окремі питання здійснення інвестицій, у тому числі іноземних, регулюються іншими нормативними актами господарського та цивільного законодавства.

Що стосується спеціальних законодавчих актів у сфері правового регулювання іноземних інвестицій, то першим законом у цій галузі був прийнятий ще в 1991 році Закон України «Про захист іноземних інвестицій в Україні». Закон гарантував іноземним інвесторам державний захист інвестицій, прибутків, законних прав і інтересів, фактично проголосивши політику відкритих дверей для іноземного капіталу. Водночас, по суті, був лише декларацією, містив загальні фрази щодо захисту та гарантування іноземних інвестицій, не відповідав вимогам свого часу, у зв’язку із чим виникла нагальна потреба вдосконалення існуючого законодавства в цій сфері.

Так, у 1992-1993 роках в Україні було прийнято низку законодавчих актів, які обумовили значне збільшення обсягів надходження іноземних інвестицій до економіки держави впродовж наступних 3-4 років. До таких нормативних актів відносять: Закони України «Про іноземні інвестиції», «Про державну програму заохочення іноземних інвестицій» та декрет Кабінету Міністрів України «Про режим іноземного інвестування». Зазначені законодавчі акти справили позитивне враження, позаяк вони встановили преференційний режим для іноземних інвестицій та надали право підприємствам із іноземною інвестицією на отримання податкових пільг у випадку здійснення іноземної інвестиції у встановленому законодавством розмірі. Податкові пільги стосувались звільнення від сплати податку на прибуток упродовж певного, визначеного законодавчими актами, часу.

У 1996 році набув чинності Закон України «Про режим іноземного інвестування», яким були скасовані зазначені законодавчі акти, і, відповідно, положення щодо надання відповідних пільг, хоча іноземним інвесторам, які на той момент вже працювали в Україні в преференційному режимі, гарантувалося залишення цих пільг.

Ця гарантія знайшла своє відображення у постанові Верховної Ради України «Про порядок введення в дію Закону України про режим іноземного інвестування». Однак у 2000 році з прийняттям Закону України «Про усунення дискримінації в оподаткуванні суб’єктів підприємницької діяльності, створених з використанням майна та коштів вітчизняного походження» зазначені пільги скасовані, іноземним інвесторам надано рівний із внутрішніми інвесторами національний режим інвестування. Фактично із прийняттям нового Закону іноземні інвестори були позбавлені пільг, що надавали скасовані законодавчі акти.*

На цей час, із не значними змінами, обумовленими розвитком всього вітчизняного законодавства, та направленим, зокрема - останні зміни 2014 року, на законодавче регулювання спрощення умов для започаткування та діяльності бізнесу в Україні, Закон України «Про режим іноземного інвестування» діє, а точніше – фактично не діє, а створює перешкоди для діяльності іноземного інвестора на території України, як і більшість правових норм, що регулюють комерційну діяльність вітчизняних підприємців.

* Правове регулювання іноземних інвестицій в Україні: Навч. посібник / Притика Ю.Д. – Київ: Юридичний світ, 2010. – С.24.


[1] Вознесенская Н.Н Иностранные инвестиции: Россия и мировой опыт. – М., 2001. – С.23.

[2] Інвестиційне право України: Навч. посібник / За заг. ред. В.Д. Чернадчука. – Суми: Університетська книга, 2001. – С.37.

comments powered by Disqus
Аналітичні матеріали, актуальні проблеми бізнесової спільноти, політика, економіка та юриспруденція.
© 2013 ILand Management
Всі матеріали сайту є власністю компанії «ILand Management» або інших своїх шанованих власників. Передрук заборонено.
Зворотний зв'язок